ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ ШКIРНО-НАРИВНОЇ ДIЇ
До отруйних речовин шкірно-наривної дії відносяться іприт азотистий, іприт сірчистий, люїзит і трихлортриетиламін. Характерною особливістю їх дії на організм є здатність викликати місцеві запально-некротичні зміни шкіри та слизових оболонок. Проте поряд з місцевою дією, отруйні речовини цієї групи наділені вираженим резорбтивним впливом, тому їх іноді називають речовинами шкірно-резорбтивної дії.
Високий уражаючий ефект речовин шкірно-наривної дії пов’язаний з тим, що вони здатні викликати важкі отруєння,діючи як через шкірні покриви, так і через органи дихання.
Отруйні речовини шкірно-наривної дії, як засіб хімічного нападу, мають характерні особливості:
— вони призначені для створення стійких вогнищ хімічного зараження, що досягається використанням отрут в крапельно-рідкому стані або у вигляді спеціальних рецептур;
— сучасні засоби застосування дозволяють створити вогнища хімічного зараження цими речовинами на площі до кількох десятків квадратних кілометрів;
— на відміну від ФОР, для них характерний сповільнений розвиток клі-нічної картини отруєння.
Незважаючи на те, що отруйні речовини шкірно-наривної дії мають майже столітню історію бойового застосування, значення їх, як хімічної зброї, до теперішнього часу не втрачено. Це пов’язано з тим фактом, що, незважаючи на великий досвід, накопичений за час воєн, де вони застосовувались, лікування отруєнь цими сполуками залишається переважно симптоматичним і малоефективним.
Серед отуйних речовин даної групи найбільше практичне значення мають іприти та люїзит.
1. Iприти.
Iприти поділяються на сірчистий (дихлордиетилсульфід) і азотисті із загальною формулою R — N (CH2 — CH2Cl)2 , де на місці R можуть бути різні органічні радикали.
Сірчистий іприт відомий з початку минулого століття, але виділений в чистому вигляді та вивчений лише в 1886 р. в лабораторії Мейнера (Ні-меччина). Вперше застосований в 1917 р. німецькими військами проти англо-французів у долині річки Iпр в Бельгії, звідки і походить його назва. Англій-ці називають цю речовину “гірчичним газом”, німці — “жовтим хрестом”, в США він позначається під шифрами “Н”, “НD”, “HS”. Січистий іприт ви-користовувався італійцями в ході італо-абісінської війни в 1936 р., а під час другої світової війни (1943 р.) застосовувався японцями в Китаї. У вісімдесятих роках іприт у суміші з синільною кислотою застосовувався як зброя масового ураження в ході ірано-іракської війни. На озброєнні сучасних армій є перегнаний іприт, тобто хімічно чиста сполука, яка відрізняється досить складним механізмом токсичної дії.
3.1.1. Фізико-хімічні властивості. Сірчистий іприт (S[CH2—CH2Cl]2) — важка масляниста рідина, в чистому вигляді — безбарвна, майже без запаху, в неочищеному — темного забарвлення, із запахом герані або часнику. Температура кипіння чистого іприту — 219о, замерзання — 14,4о. Щільність парів за повітрям —5,5. Важчий від води в 1,3 рази, погано в ній розчиняєть-ся, добре — в органічних розчинниках і жирах. Сумісний з іншими отруйни-ми речовинами. Легко адсорбується пористими матеріалами, гумою, не втра-чаючи при цьому токсичності.
Гідроліз у воді проходить повільно з утворенням малотоксичної сполуки тіодигліколя та соляної кислоти.
S (CH2 — CH2Cl)2 + 2HOH S (CH2 — CH2OH)2 + 2HCl
Цю реакцію можна прискорити нагріванням і додаванням лугів.
В результаті взаємодії іприту з фенолятами (С6H5ONa) та солями слабких мінеральних кислот (Nа2S, NaI та ін.) утворюються малотоксичні продукти.
Реакції окислення та хлорування пов’язані з другим активним центром (атомом S). При окисленні послідовно утворюються бета-, бета’-дихлор-диетилсульфоксид (I) і бета-, бета’-дихлордиетилсульфон (II).
CH2— CH2Cl O CH2— CH2Cl O
/ /
S — CH2— CH2Cl O = S — CH2 — CH2Cl
...
